Штраф за невиконання договору

Відповідальність за порушення господарського зобов’язання. Проблеми застосування на практиці

У сфері господарсько-правових відносин явищем перманентного характеру є вчинення суб’єктами господарювання правопорушень. Відповідно до норм господарського законодавства за вчинення учасниками господарських правовідносин правопорушень у сфері господарюван

У сфері господарсько-правових відносин явищем перманентного характеру є вчинення суб’єктами господарювання правопорушень.

Відповідно до норм господарського законодавства за вчинення учасниками господарських правовідносин правопорушень у сфері господарювання до суб’єкта, який вчинив таке правопорушення застосовується різноманітного роду санкції (заходи відповідальності). Теорія господарського права такі санкції визначає як окремий вид юридичної відповідальності, а саме господарсько-правову відповідальність.

Читайте также

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, які знайшли своє формальне закріплення в ст. 216 Господарського кодексу України (далі – ГК України) і згідно з якими:

і) потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
іі) передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження в договорі;
ііі) сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов’язань в натурі;
іііі) у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Зі змісту принципів господарського законодавства можна дійти висновку, що господарська відповідальність загалом є матеріальною відповідальністю і за правопорушення у сфері господарювання до правопорушника застосовуються санкції майнового (економічного) характеру.

Окрему увагу слід звернути на те, що господарське законодавство закріплює з-поміж інших такий принцип, як повна майнова відповідальність аж до оголошення банкрутом (ч. 4. ст. 205 ГК України).

У господарському законодавстві, як і у цивільному до правопорушника може бути застосовано відповідальність лише за наявності вини (принцип презумпції вини).

Як зазначено в ч. 2. ст. 216 ГКУ, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасниками господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Тому, застосування господарських санкцій є не лише способом захисту порушених прав, а й стимулом для суб’єктів господарювання, порушників охоронюваних прав та інтересів до не вчинення в майбутньому правопорушень в сфері господарювання та уникнення таким суб’єктом (правопорушником) настання економічно несприятливих наслідків та застосування господарських санкцій.

Cтаття 217 ГК України визначає господарськими санкціями заходи впливу на порушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та правові наслідки.

Господарський кодекс України передбачає застосування у сфері господарювання таких видів господарських санкцій:
і) відшкодування збитків;
іі) штрафні санкцій;
ііі) оперативно-господарські санкції.

Окрім зазначених вище санкцій, до суб’єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції (ч. 3. ст. 217 ГК України).

Господарські санкції застосовуються за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції – уповноваженими органами державної влади.

і) Відшкодування збитків.

У ГК України під збитками розуміються:
— витрати, зроблені управненою стороною;
— втрата або пошкодження її майна;
— неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Цивільним кодексом України (далі – ЦК України) перших два види збитків визначено, як реальні збитки, останній вид – упущеною вигодою.

Крім того, окрім зазначених вище збитків статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково виплачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною, неодержаний прибуток та матеріальна компенсація моральної шкоди.

ГК України передбачає можливість затвердження Кабінетом Міністрів України методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання. Однак такої Методики наразі ще не затверджено, але є Тимчасова методика визначення розміру збитків, затверджена Державною комісією Ради Міністрів СРСР з економічної реформи та, яка передбачає визначення розміру шкоди збитків, заподіяних порушенням господарських договорів. Дана Тимчасова методика, хоча і не чинна, але слугує інформаційним джерелом та рекомендацією для визначення розміру реальних збитків та упущеної вигоди.

іі) штрафні санкції.

Штрафними санкціями в ГК України визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання ним господарського зобов’язання.

Змістом накладення штрафних санкцій є понесення боржником та/або правопорушником у зобов’язанні певних несприятливих для себе майнових наслідків.

Зазначення в договорі тих чи інших штрафних санкцій, їх розміру слугує надійним інструментом уникнення від невиконання або неналежного виконання стороною покладеного на нього зобов’язання. Сторони керуючись прогалинами у законодавстві, нечіткістю формулювання норм статей та не зовсім вдалим формулюванням визначень в Законі, ну й врешті-решт диспозитивністю господарського законодавства прописують розмір, порядок застосування штрафних санкцій на власний розсуд. Розглянемо детальніше штрафні санкції, які визначені в ГК України.

Неустойка. У ГК України не закріплено визначення поняття «неустойка», але беручи до уваги ст. 199 ГК України, відповідно до якої, до відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання (549 ЦК України).

ЦК України та ГК України стосовно трактування та, власне самого розуміння поняття «неустойка» містять деякі розбіжності, а саме в ГК України зазначено, що штрафними санкціями є неустойка, пеня, штраф, а в ЦК України передбачено, що неустойка є поняттям, яке охоплює штраф та пеню. Більш того, стаття 230 ГК України містить визначення штрафних санкцій, які можуть бути лише у вигляді грошової суми, натомість ЦК України чітко формулює, що неустойкою є грошова сума або інше майно.

У працях юристів, які спеціалізуються на господарському праві існує думка, що в ЦК України поняття неустойки вживається як узагальнююче (родове) стосовно штрафу та пені поняття, тобто як спосіб забезпечення виконання зобов’язання. У ч. 1 ст. 230 ГК України поняття «неустойка» вживається у вузькому значенні, як різновид штрафних санкцій. Для договірної практики та практики правозастосування сама лише неправильна назва тієї чи іншої санкції, вважають вони, використана в тексті закону або договору, практичного значення не має, правові наслідки її неправильного вживання відсутні. В свою чергу це підтверджує диспозитивність господарського права, а також принцип свободи договору, який хоча й прямо не передбачений ГК України.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов’язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3. ст. 549 ЦК України).

Законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (ч. 1 ст. 231 ГК України). Звідси можна дійти до висновку, що сторони можуть встановити будь-який розмір штрафних санкцій, окрім тих договорів, де за порушення певного зобов’язання розмір передбачено в законі. В цьому контексті особливу увагу слід звернути на ч. 2 ст. 551 ЦК України, де сказано, що сторони можуть збільшити розмір неустойки, встановлений законом, у договорі. Сторони мають право також, домовившись про це, зменшити розмір неустойки, встановлений актами цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Юристи-практики твердять, що розмір пені за прострочення виконання грошових зобов’язань не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. При цьому вони посилаються на ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» № 543/96-вр від 22 листопада 1996 р. (далі – Закон № 543/96) та ч. 2 ст. 343 ГК України.

Статтею 1 Закону № 543/96 передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за просрочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Тобто в даному законі визначена диспозитивна норма, яка власне і не визначає розмір пені. Натомість в ст. 3 Закону № 543/96 визначена верхня межа пені, що не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ. До речі, ч. 6 ст. 231 ГК України встановлює, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами. Якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Таким чином, пеня відповідно до ст. 3 Закону № 543/96 не може бути більша ніж подвійна облікова ставка НБУ. Потрібно зазначити, що Закон № 543/96 регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань. Суб’єктами таких правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності та господарювання, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності. Дія Закону № 543/96 не поширюються на правовідносини щодо нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну плату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб’єктів переказу грошей через платіжні системи.

Щодо граничного розміру пені ГК України також містить положення, як вже раніше згадувалося, зміст якого зводиться до того, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (ч. 2 ст. 343 ГК України). На вказане положення ГК України, на думку автора, доречно посилатися лише при порушенні зобов’язань, коли однією з сторін є суб’єкт господарювання, що здійснює свою діяльність в сфері фінансів та банківської діяльності. Власне, це пояснюється тим, що ст. 343 ГК України розміщена в параграфі 1 глави 35 ГК України, які й називаються «Фінанси і банківська діяльність» та «Особливості правового регулювання фінансової діяльності» відповідно.

З метою застосування більшого розміру відповідальності за порушення грошового зобов’язання сторони можуть зазначати в договорі замість пені неустойку, при цьому керуватися ст. 551 ЦК України, яка надає сторонам право збільшити розмір неустойки у договорі, а також ст. 627 ЦК України, свобода договору, згідно з якою сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням ЦК України та інших актів цивільного кодексу України.

ГК України закріпив право сторін, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, визначати розмір санкцій в договорі у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

ііі) оперативно-господарські санкції.

Згідно до ст. 235 ГК України, за порушення господарських зобов’язань до суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції – заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов’язання, що використовується самими сторонами в односторонньому порядку.

У договорі сторони можуть закріпити такі види оперативно-господарських санкцій, як одностороння відмова від виконання свого зобов’язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це – у разі порушення зобов’язання боржником; відмова від оплати за зобов’язання, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо; відмова управненої сторони зобов’язання від прийняття подальшого виконання зобов’язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов’язанням (списання з рахунка божника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо); встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов’язань стороною, яка порушила зобов’язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо; відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов’язання. В договорі можуть бути зазначені і інші види оперативно-господарських санкцій.

Звертаю увагу, норми ГК України не містять положення про те, що до суб’єкта, у разі порушення ним зобов’язання, не може застосовуватися оперативно-господарська санкція, яка не зазначена в договорі, навіть тоді, коли така оперативно-господарська санкція безпосередньо закріплена в законі. Так, Господарський кодекс виключає можливість застосування заходів оперативного впливу на правопорушника передбачених законом, але не вказаних в договорі.

Розглянемо останній захід впливу з економічними та правовими несприятливими наслідками, що обумовлений господарським законодавством та який може бути застосований до правопорушника у сфері господарювання – адміністративно-господарські санкції.

У ст. 238 ГК України мова йде про те, що до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Адміністративно-господарські санкції відрізняються від інших санкцій тим, що вони застосовуються за порушення норм у сфері господарювання, а не за порушення договірних зобов’язань; компетенцією щодо застосування таких санкцій мають органи державної влади та органи місцевого самоврядування, також: вони можуть бути застосовані виключно до суб’єктів господарювання; строки застосування таких санкцій передбачені законом (ст. 250 ГК України).

Види адміністративно-господарський санкцій знайшли своє закріплення в ст. 239 ГК України, зокрема, серед них: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов’язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності та інші адміністративно-господарські санкції, які встановлені ГК України та іншими Законами України.

blog.liga.net

Зобов’язання за договором мають виконуватися належним чином і у встановлений термін. Одностороння відмова від виконання зобов’язань, так само як і одностороння зміна умов договору, не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Невиконання договірних зобов’язань може виявлятися у різноманітних формах. Наприклад, можливі варіанти невиконання (неналежного виконання) договору постачання можуть бути такі:

♦ недопоставка в строк;

♦ постачання товару неналежної якості або комплектності. За невиконання або неналежне виконання зобов’язань за

договором порушник несе відповідальність, яка в загальному випадку полягає в тому, що він:

1) відшкодовує збитки та моральну шкоду;

2) сплачує штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню);

3) оплачує судові витрати.

У разі невиконання або неналежного виконання зобов’язань боржником він зобов’язаний відшкодувати кредитору заподіяні цим збитки. Під збитками розуміють витрати, здійснені кредитором, втрата або ушкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи» які б він одержав, якби зобов’язання було виконано боржником (упущена вигода).

Таким чином, до збитків кредитора належать:

♦ втрата або ушкодження майна;

♦ витрати, зроблені ним у зв’язку з неналежним виконанням договору;

♦ неотримані ним доходи, які можна було б одержати, якби зобов’язання було виконано.

Крім того, законодавством передбачене також відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілій стороні (втрата репутації, клієнтури тощо).

Розрахунок збитків провадиться за визначеною методикою, виходячи з характеру наслідків порушення, а не змісту самого порушення. Розмір збитків розраховується на основі визначених у встановленому порядку і діючих у потерпілої сторони норм, нормативів, цін, тарифів тощо. Витрати, що перевищують зазначені норми, нормативи, ціни і тарифи, відшкодуванню не підлягають. При втраті майна визначається вартість утраченого майна за відрахуванням зносу. При ушкодженні майна визначається сума уцінки або витрати на усунення ушкодження. До витрат потерпілої сторони відносять фактичні витрати, понесені нею до дня пред’явлення претензії. До таких витрат, зокрема, відносять витрати:

♦ у зв’язку з простоєм виробництва;

♦ на усунення недоліків одержаної продукції (виконаних робіт);

♦ по сплаті санкцій (включаючи відшкодування збитків) третій стороні тощо.

До неодержаних доходів (упущеної вигоди) належать всі доходи, які одержала б потерпіла сторона, якби зобов’язання було виконано (наприклад, прибуток, не отриманий внаслідок зменшення обсягу виробництва або реалізації продукції, зміна асортименту продукції, зниження її якості тощо).

Штрафні санкції- це майнова відповідальність сторін. Вони встановлюються за невиконання зобов’язань, прийнятих у даному договорі.

Санкції можуть бути встановлені законом, що діють незалежно від дії договору, й обумовлені договором. Розмір штрафних санкцій, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру санкцій, що встановлений актом законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір санкцій може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Розрізняють штрафні санкції трьох видів:

При цьому словом «неустойка» позначаються як усі штрафні санкції в цілому, так і певний вид цих санкцій.

Неустойкою є визначена законом або договором грошова сума чи інше майно, що боржник зобов’язаний передати кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Наприклад, за прострочення терміну постачання продукції постачальник виплачує покупцю штраф у розмірі 5% від вартості непоставленої у строк продукції.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожний день прострочення виконання. Відповідно до Закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань » пеня сплачується в розмірі, встановленому угодою сторін, наприклад, 1, 2, 5, 10 і т.д. відсотків за кожний день прострочення платежу. Розмір пені, встановленої за згодою сторін, розраховується від суми простроченого платежу. Проте при цьому загальна сума пені (у грошовому обчисленні) не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. Це правило поширюється на всі установи, організації і підприємства незалежно від форм власності.

Угода про неустойку (штраф, пеню) має бути оформлена в письмовій формі. Недотримання письмової форми спричиняє недійсність угоди про неустойку (штраф, пеню).

Варто мати на увазі, що коли за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлена неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (штрафом, пенею).

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:

♦ припускається стягнення тільки неустойки (штрафу, пені), але не збитків — виняткова неустойка;

♦ збитки можуть бути стягнені в повній сумі понад неустойку (штраф, пеню) — штрафна неустойка;

♦ на вибір кредитора можуть бути стягнені або неустойка (штраф, пеня), або збитки — альтернативна неустойка;

♦ кредитор може стягнути неустойку, а потім зажадати відшкодування збитків у частині, не покритій неустойкою — залікова неустойка.

Застосування того чи іншого виду неустойки визначається у встановленому законодавством порядку.

Боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов’язання, не звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес, або передання відступного боржник звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі.

У разі розгляду спору в судовому порядку потерпіла сторона має право стягнути з винної сторони також суму судових витрат.

Судові витрати складаються з суми державного мита, сум, що підлягають виплаті за проведення експертизи, призначеної судом, а також інших витрат, пов’язаних із розглядом справи про відшкодування збитків у суді.

За невиконання або неналежне виконання господарських зобов’язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено Господарським кодексом та іншими законами.

При цьому засновники суб’єкта господарювання не відповідають за зобов’язаннями цього суб’єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб’єкта.

Договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника також додаткова, так звана субсидиарна відповідальність іншої особи.

До пред’явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред’явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред’явлену вимогу, кредитор може пред’явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника.

Особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, пред’явленої їй кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред’явлення позову — подати до суду клопотання про залучення основного боржника до участі у справі.

У разі недотримання цих вимог особою, яка несе субсидіарну відповідальність, основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи, яка несе субсидіарну відповідальність, заперечення, що він мав проти кредитора.

До суб’єктів господарювання можуть застосовуватися також оперативно-господарські та адміністративно-господарські санкції.

У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій:

♦ одностороння відмова від виконання свого зобов’язання потерпілою стороною, із звільненням її від відповідальності за це — у разі порушення зобов’язання другою стороною;

♦ відмова від оплати за зобов’язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

♦ відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитиву платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

♦ відмова потерпілої сторони від прийняття подальшого виконання зобов’язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов’язанням (списання з рахунка боржника в безакцентному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

♦ встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов’язань стороною, яка порушила зобов’язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

♦ відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов’язання.

Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються Господарським кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть встановлюватися виключно законами.

pidruchniki.com

Штраф за невиконання договору

стягнення боргу 32 237, 80 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Октагон — Аутдор» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Ді Ві Медіа» про стягнення 32 237, 80 грн., в тому числі 16 000 грн. основного боргу за договором №154 від 28.02.2007р., 568, 11 грн. річних, 9 399 грн. основного боргу за договором №389 від 20.06.2009р., 376, 22 річних, 1 194, 97 грн. пені, 4 699, 50 грн. штрафу за прострочення виконання зобов’язань за договором №389 від 20.06.2009р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.02.2011р. (суддя Ярмак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2011р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Корсакової Г.В., суддів Кондес Л.О., Нєсвєтової Н.М.) позов задоволено частково. З Товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Ді Ві Медіа» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Октагон — Аутдор» стягнуто 16000,00 грн. основного боргу за договором №154 від 28.02.2007 року, 568, 11 грн. річних, 9399, 00грн. основного боргу за договором №389 від 20.06.2009 року, 376, 22 річних, 490, 61 грн. пені, 4699, 50 грн. штрафу та відповідні судові витрати. В решті позову відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ей Ді Ві Медіа» звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову частково та прийняти нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Октагон –Аутдор» та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Ді Ві Медіа» 16 000 грн. –основного боргу по договору №154 Доповідач: Волковицька Н.О.

від 28.02.2007 року, 227, 51 грн. –3% річних по договору №154; в іншій частині позовних вимог відмовити; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Октагон –Аутдор» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Ді Ві Медіа» судові витрати пов’язані з розглядом касаційної скарги у розмірі 162,00 грн., посилаючись на порушення господарським судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: статті 61 Конституції України, пункту 2 статті 530, статей 546, 549, частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України.

На думку скаржника висновки апеляційного господарського суду щодо виникнення у відповідача обов’язку зі сплати по договору №389 не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки позивачем рахунок-фактура не направлявся.

Також скаржник зазначає, що позивач не направляв йому вимогу про оплату штрафу по договору №389, тому строк по його оплаті не настав, а отже права позивача не були порушені. В договорі №389 сторонами не вказаний чіткій розмір облікової ставки НБУ з якої необхідно виходити при нарахуванні пені, тобто розмір пені неможливо розрахувати на умовах, погоджених сторонами у договорі №389, а отже –неможливо її стягнути.

Згідно висновків скаржника момент, з якого починає нараховуватися 3% річних, починається з 10.06.2010р., а не з 24.09.2009р. по договору №154 чи з 31.07.2009р. по договору №389, тому розмір 3% річних по договору №154 за період з 10.06.2010р. по 29.11.2010р. складатиме 227, 51 грн., а за договором №389 за цей же період –133, 65 грн.

Крім того, скаржник зазначає, що пеня та штраф є різновидами неустойки, і одночасне їх стягнення за одне й те саме порушення є неможливим.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю –доповідача та представників сторін, перевіривши в межах вимог статей 108, 111 7 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Октагон — Аутдор» (позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ей Ді Ві Медіа» (відповідач, замовник) були укладені договори на проведення рекламної кампанії №154 від 28.02.2007р. та №389 від 20.06.2009р.

Умовами пункту 2.1 договорів визначено, що виконавець зобов’язується протягом строку дії договору професійно і якісно проводити рекламну кампанію для замовника на території України на узгоджених сторонами поверхнях спеціальних конструкцій, а замовник зобов’язується вчасно й у повному обсязі оплачувати роботи та послуги виконавця відповідно до умов договору.

Відповідно до п.4.1.1 договорів, вартість рекламної кампанії залежить від кількості зарезервованих поверхонь спеціальних конструкцій, строку рекламної кампанії — і встановлюється сторонами — у додатках до договору до початку рекламної кампанії або до дати ротації реклами.

При цьому вартість рекламної кампанії підлягає зміні на дату виставляння Виконавцем рахунку фактури у випадку зміни законами України ставок ПДВ і податку на рекламу.

Пунктом 4.2 договорів встановлено порядок розрахунків: оплата здійснюється замовником щомісячно до 10 числа поточного місяця (за договором №154) та до 20 числа поточного місяця (за договором №389), у якому проводиться рекламна кампанія (якщо інший строк оплати не буде узгоджено сторонами у додатках до договору), безготівковим розрахунком у гривнях та на підставі рахунків фактур виконавця, які виставляються замовнику для оплати не менш ніж за два банківських дні до дати платежу, передбаченої у цьому пункті договору.

Згідно пункту 6.1 договору № 154 він діє до 31.12.2007 року. Додатковою угодою № 2 від 31.12.2007 року до договору № 154 сторони продовжили строк дії договору до 31.12.2008 року.

Строк дії договору № 389, згідно пункту 6.1 встановлено до 20.06.2010 року включно.

На виконання умов договору на підставі актів резервування від 26.11.2008 року (додаток №44 до договору №154 від 28.02.2007 року) та від 28.06.2009 року (додаток №1 до договору №389 від 20.06.2009 року) сторони погодили розташування поверхонь спеціальних конструкцій на строк проведення рекламної кампанії та визначили, що вартість рекламної компанії за грудень 2008 року за договором №154 становить 22635,93 грн., та за липень 2009 року за договором №389 становить 9399,00 грн. відповідно.

Згідно пункту 4 акта резервування від 26.11.2008 року (додаток №44 до договору №154 від 28.02.2007 року) вартість рекламної кампанії підлягає оплаті замовником рівними частинами у розмірі, що складає 22635,93 грн. в строк не пізніше 30 числа розрахункового місяця 2008 року включно.

Згідно пункту 4 акта резервування від 28.06.2009 року (додаток №1 до договору №389 від 20.06.2009 року) вартість рекламної кампанії підлягає оплаті замовником рівними частинами у розмірі, що складає 9399,00 грн. в строк не пізніше 30 числа розрахункового місяця 2009 року включно.

За актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОА-4085, №ОА-0001277 позивачем відповідачу були надані послуги з проведення рекламної кампанії на загальну суму 32034,93 грн., а саме за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОА-4085 від 31.12.2008 року на суму 22635,93 грн., за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОА-0001277 від 31.07.2009 року на суму 9399,00 грн.

Позивачем відповідачу були виставлені рахунок — фактура №АО-0004085 від 16.12.2008 року по договору №154 від 28.02.2007 року на суму 22635,93 грн. та рахунок-фактура №ОА-0001277 від 09.07.2009 року за договором №389 від 20.06.2009 року на суму 9399,00 грн., які оплачені відповідачем частково, що підтверджується банківськими виписками з рахунків позивача, копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно розрахунку позивача, заборгованість відповідача за надані послуги складає 25399,00грн., з яких: 16000,00 грн. боргу за надані рекламні послуги у грудні 2008 року по договору №154 від 28.02.2007 року та 9399,00 грн. за липень 2009 року по договору №389 від 20.06.2009 року.

Крім того, позивач просить стягнути 568, 11 грн. річних за договором №154 від 28.02.2007 року та за договором №389 від 20.06.2009 року 376, 22 грн. річних, 1194,97 грн. пені, 4699,50 грн. штрафу за прострочення виконання зобов’язань.

Господарські суди попередніх інстанцій частково задовольняючи позов виходили з того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ей Ді Ві Медіа» за надані послуги розрахувалось частково, а саме за договором №154 відповідач сплатив 6635,93 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача (а.с.31-36), а за договором №389 відповідач за надані послуги не розрахувався взагалі, що відповідачем не заперечується, відтак заборгованість відповідача за надані послуги складає 25399,00 грн., з яких: 16000,00 грн. боргу за надані послуги з проведення рекламної кампанії у грудні 2008 року по договору №154 від 28.02.2007 року та 9399,00 грн. за надані послуги з проведення рекламної кампанії у липні 2009 року по договору №389 від 20.06.2009 року.

Акт резервування № 1 (додаток до договору №389 від 20.06.2009 року) підписаний сторонами та скріплений їх печатками, що відповідачем не заперечується. У вказаному акті сторонами погоджено адреси місцезнаходження рекламних конструкцій, строк проведення рекламної кампанії та вартість рекламної кампанії на суму 9399,00 грн. Надання послуг на вказану суму згідно погодженого в акті резервування № 1 розташування поверхонь спеціальних конструкцій підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОА-0001277 від 31.07.2009 року з якого вбачається, що послуги були надані за договором №389 від 20.06.2009 року. Вказаний акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОА-0001277 підписаний сторонами та скріплений їх печатками, відтак відповідачем не спростовано, що акт резервування № 1 був укладений до договору № 389 від 20.06.2009 року.

Пунктом 4 акта резервування №1 встановлено обов’язок замовника оплатити рівними частинами рекламні послуги в сумі 9399,00 грн. в строк не пізніше 30 числа розрахункового місяця 2009 року включно, отже твердження відповідача про те, що строк оплати послуг на суму 9399,00грн. не настав господарськими судами попередніх інстанцій визнано необґрунтованими та керуючись приписами статей 525, 526, 530, 901, 903 Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, частиною 1 статті 175, статтею 193 Господарського кодексу України вимоги в частині стягнення з відповідача 16000,00 грн. боргу за надані рекламні послуги у грудні 2008 року по договору №154 від 28.02.2007 року та 9399,00 грн. за надані рекламні послуги в липні 2009 року по договору №389 від 20.06.2009 року задоволені.

Задовольняючи позов в частині стягнення пені господарські суди виходили з того, що пунктом 7.2.2 договору № 389 передбачено, що при порушенні замовником зобов’язань по оплаті рекламної кампанії, виконавець вправі стягнути з замовника пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день, при цьому визнали безпідставними доводи відповідача про те, що розмір пені неможливо розрахувати на умовах, погоджених сторонами у договорі № 389.

Разом з тим, господарські суди попередніх інстанцій враховуючи, що згідно пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, дійшли висновків про задоволення вказаних вимог в розмірі 490,61 грн. за період з 31.07.2009 року по 31.01.2010 року.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення штрафу господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно пункту 7.2.3 договору № 389 в разі, якщо прострочення оплати наданих виконавцем послуг триває більше 20 банківських днів, замовник на вимогу виконавця сплачує останньому штраф у розмірі 50 відсотків від вартості розміщення реклами, по якій оплата прострочена, відтак позивачем нараховано відповідачу штраф у розмірі 50% від вартості розміщення реклами в сумі 4699,50 грн. за прострочку оплати наданих послуг на суму 9399,00 грн., а оскільки сторони в договорі №389 передбачили відповідальність замовника за порушення ним своїх зобов’язань по оплаті у вигляді сплати пені та штрафу, господарські суди попередніх інстанцій, посилаючись на приписи статей 549, 627, 629 Цивільного кодексу України, визнали доводи відповідача про неможливість одночасного стягнення пені та штрафу такими, що не ґрунтуються на вимогах закону та умовах договору.

Суди також зазначили, що посилання відповідача на те, що строк по сплаті штрафу не настав, з огляду на те, що позивач не звертався до відповідача з вимогою в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, яка до речі стосується виконання зобов’язань в яких строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги про його сплату, є необґрунтованими, оскільки неустойка (штраф) є одним із способів забезпечення виконання зобов’язань та мірою цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, відтак господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновків про наявність правових підстав для стягнення з відповідача також й 4699,50 грн. штрафу за невиконання останнім зобов’язань згідно договору №389 від 20.06.2009 року.

Крім того, суди зазначили, що позивачем заявлено до стягнення 568,11 грн. 3% річних за період з 24.09.2009 року по 29.11.2010 року, нарахованих на суму боргу 16000,00 грн., за договором №154 та 376,22 грн. 3% річних за період з 31.07.2009 року по 29.11.2010 року, нарахованих на суму боргу 9399,00 грн. за договором №389, і вказаний розрахунок відповідає обставинам справи, умовам договору та вимогам закону, а доводи відповідача стосовно того, що 3% річних необхідно нараховувати з 10.06.2010 року (дати, коли позивач виставив відповідачу рахунок на оплату), є необґрунтованими, оскільки пунктом 4 актів резервування, підписаними сторонами та скріпленими їх печатками, передбачено обов’язок замовника оплатити рівними частинами рекламні послуги в сумі 22635,93 грн. (за договором № 154) та 9399,00 грн. (за договором № 389), в строк не пізніше 30 числа розрахункового місяця.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Так, відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку, а однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.

Так, в силу статті 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно пункту 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно приписів статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Неустойкою (штрафом, пенею), у відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарські суди як першої так і апеляційної інстанцій в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі досліджені судами попередніх інстанцій та обґрунтовано спростовані.

Заперечення відповідача стосовно того, що пеня та штраф є різновидами неустойки, і одночасне їх стягнення за одне й те саме порушення є неможливим також є необґрунтованими, оскільки судами встановлено, що сторони в договорі № 389 передбачили відповідальність замовника за порушення ним своїх зобов’язань по оплаті у вигляді сплати пені, а штрафу у випадку прострочення оплати наданих послуг тривалістю більше 20 банківських днів.

За вказаних обставин доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, досліджені судами, що, відповідно до приписів статі 111 7 частини 2 Господарського процесуального кодексу України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

З огляду на викладене касаційна інстанція не вбачає підстав для зміни чи скасування прийнятих у даній справі судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтею 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2011 року у справі №16/66 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Ді Ві Медіа» залишити без задоволення.

www.arbitr.gov.ua

Смотрите так же:

  • Пособия на гемоглобин Все выплаты и пособия для беременных в России в 2018 году Всем беременным женщинам полагаются льготы и компенсации, независимо от того, работает ли она или нет. Финансовая помощь гарантируется государством, однако размер этой помощи […]
  • Какие статьи ук не попадают под амнистию 2018 Предполагается ли амнистия в 2018 году? Здравствуйте.в 2013 году моего брата гражданина узбекистана заключили под стражу,три года отбыл наказание в московском сизо после чего огласили приговор по статье 159 4 части и дали 5.6 лет и […]
  • Какие вышли новые законы в 2018 году Новое в российском законодательстве 2 августа 2018 года ОСНОВЫ ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ Постановление Правительства РФ от 28.07.2018 N 881 "Об установлении требований к эксплуатации государственной информационной системы, указанной в […]
  • Отличия ликвидации от банкротства Ликвидация и банкротство объясните пожалуйста,есть ли разница между понятием ликвидация компании и ее банкротством?или это одно и тоже? Ответы юристов (6) Да, есть. Ликвидация - прекращение деятельности фирмы по решению учредителей, […]
  • Приказ от мз 541 Приказ Минздравсоцразвития России от 23.07.2010 г. № 541н "Об утверждении Единого квалификационного справочника должностей руководителей, специалистов и служащих, раздел "КВАЛИФИКАЦИОННЫЕ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДОЛЖНОСТЕЙ РАБОТНИКОВ В СФЕРЕ […]
  • Нотариус партнера Нотариус партнера Целью статьи "Раздел имущества, в состав которого входит исключительное право, между наследниками" является поиск правового механизма использования и распоряжения исключительным правом и иными видами неделимого имущества […]