Закон україни виконавча служба

Нормативні документи (оновлено 25.03.2018)

І. Організаційно-правові засади діяльності

ІІ. Загальні засади виконавчого провадження

  • Постанова Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/8976
    «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».
  • Лист Вищого арбітражного суду України від 5 травня 2001 року № 01-2.2/112
    «Про деякі проблемні питання, пов’язані з виконанням судових рішень».
  • Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 року № 04-5/365
    «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»
  • Лист Вищого господарського суду України від 13 лютого 2002 року № 01-8/152
    «Про деякі проблемні питання, пов’язані з виконанням судових рішень».
  • Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13 лютого 2002 року № 01-8/155
    «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів про внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів».
  • Лист Державної митної служби України від 19 січня 2000 року № 32/1-159-ЕП
    «Про розпорядженням конфіскованим та іншим майном, що у встановленому законом порядку перейшло у власність держави».
  • Лист Національного банку України від 13 грудня 2001 року № 25-111/2002-7659
    «Про прийняття до виконання розрахункових документів від органів державної виконавчої служби».
  • Лист Професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв від 4 вересня 2002 року № 01-03/310
    «Про накладення арешту на іменні цінні папери».
  • Лист Державної митної служби України від 15 листопада 2002 року № 11/2-19-11101-ЕП
    «Щодо виконавчого провадження».
  • Лист Національного банку України від 12 червня 2003 року № 25-111/782-4215
    «Про виконання постанов про арешт коштів клієнта».
  • ІІІ. Визнання та виконання рішень іноземних судів та арбитражів на території України

    dvs-zp.gov.ua

    Вівторок, 15 Вересня 2015, 14:26

    Діяльність та функціональні повноваження органів державної виконавчої служби

    Статтею 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі — рішень) відповідно до законів України.

    Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

    Відповідно до статті 5 Закону України «Про державну виконавчу службу» Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України здійснює керівництво органами державної виконавчої служби та контроль за їх діяльністю, добір кадрів, методичне керівництво діяльністю державних виконавців, підвищення їх професійного рівня, фінансове і матеріально-технічне забезпечення органів державної виконавчої служби, розглядає скарги на дії державних виконавців, організовує виконання рішень відповідно до закону, надає роз’яснення та рекомендації щодо виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом.

    Головне територіальне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні територіальні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі організують виконання законів і здійснюють керівництво управліннями державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних територіальних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними відділами державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції, координують і контролюють їх діяльність; організують професійну підготовку та атестацію державних виконавців; розглядають скарги на дії державних виконавців; заохочують за успіхи в роботі і накладають стягнення за порушення трудової дисципліни; здійснюють матеріально-технічне забезпечення державної виконавчої служби; організують виконання рішень відповідно до закону, надають рекомендації щодо виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом.

    Структура, склад та функціональні обов’язки Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, управлінь державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних територіальних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції затверджуються Міністерством юстиції України.

    Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у зазначеному Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі — рішення).

    Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначено органи і посадових осіб, які здійснюють примусове виконання рішень та провадять окремі виконавчі дії, зокрема, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

    Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

    За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження у встановленому Міністерством юстиції України порядку можуть утворюватися виконавчі групи, до складу яких включаються державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби. Постановою директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Головного територіального управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі на керівника групи можуть покладатися права і повноваження у виконавчому провадженні, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», для начальників відділів примусового виконання рішень та заступників начальників районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції — начальників відділів державної виконавчої служби (далі — начальники відділів).

    Інші органи, установи, організації і посадові особи провадять окремі виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 5 зазначеного Закону, на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

    www.desn.gov.ua

    Порядок розгляду органами Державної виконавчої служби звернень, що надходять від стягувачів та боржників у виконавчому провадженні

    Відповідно до Законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

    Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

    Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».

    Державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

    Державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

    Особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, повинні бути роз’яснені державним виконавцем їх права відповідно до вимог цього Закону.

    Дії державного виконавця, його відмови від вчинення певної виконавчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до виконання виконавчих дій у встановленому цим Законом порядку.

    З метою захисту своїх прав та законних інтересів сторони та інші учасники виконавчого провадження (учасниками виконавчого провадження згідно зі статтею 10 цього Закону є державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі) мають право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі при проведенні експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими цим Законом.

    У ході виконавчого провадження державний виконавець, відповідно до статті 5 вказаного Закону зобов’язаний розглядати заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання.

    Крім того, згідно зі статтею 85 Закону у виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до суду.

    Скарга у виконавчому провадженні подається у письмовій формі та повинна включати:

    1) назву відділу державної виконавчої служби, до якого подається скарга;

    2) точну назву стягувача та боржника, їх місце проживання (для фізичних осіб) або знаходження (для юридичних осіб), а також назву представника сторони виконавчого провадження, коли скарга подається представником;

    3) реквізити виконавчого документа (назву виконавчого документа, орган, який його видав, дату видачі виконавчого документа та його номер, резолютивну частину виконавчого документа);

    4) зміст оскаржуваних дій (бездіяльності) та норму Закону, яка порушена;

    5) виклад обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

    6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати подання скарги.

    Потрібно звернути увагу на те, що скарга, подана у виконавчому провадженні до начальника відділу державної виконавчої служби, розглядається у 10-денний строк. За наслідками розгляду скарги начальник відділу державної виконавчої служби виносить постанову про задоволення чи відмову в задоволенні скарги, яка у 10-денний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду.

    Скарги, подані без дотримання вимог, викладених у частині другій статті 85 Закону, розглядаються начальником відділу державної виконавчої служби у порядку, встановленому законом України «Про звернення громадян».

    Усні звернення громадян безпосередньо розглядаються уповноваженими посадовими особами Міністерства юстиції України та керівниками або уповноваженими особами підпорядкованих йому органів під час особистого прийому громадян. Якщо розв’язати порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, то вони розглядаються в тому самому порядку, що й при письмовому зверненні. Про результати розгляду громадянинові повідомляється письмово або усно, за його бажанням.

    Письмові звернення громадян підлягають обов’язковому первинному розгляду з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу чи установи, підрозділу Міністерства юстиції України та призначення за ними конкретного виконавця.

    Посадові особи органів та установ юстиції при розгляді звернень громадян зобов’язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об’єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з’ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.

    Рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах чинного законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов’язана забезпечити своєчасне й правильне виконання прийнятого рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою — негайно вжити заходів до поновлення порушених прав громадян.

    Необхідно зазначити, що при судовому оскарженні скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника відділу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ. Скарги по виконанню інших рішень подаються до суду за місцем знаходження відповідного відділу державної виконавчої служби, крім скарг на дії (бездіяльність) державних виконавців та посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, які подаються до апеляційного суду за місцем знаходження відповідного органу державної виконавчої служби.

    Особи, винні у порушенні норм Законів України «Про звернення громадян» та «Про виконавче провадження», несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.

    Провідний спеціаліст Департаменту
    державної виконавчої служби
    Міністерства юстиції України С. Савченко

    minjust.gov.ua

    Закон україни виконавча служба

    Прийняття рішення юрисдикційними органами не є кінцевим етапом у поновленні порушеного права. Потрібне належне їх виконання, оскільки це суттєво впливає на стан законності та правопорядку, на захист проголошених і гарантованих Конституцією України прав та свобод людини і громадянина. Важлива роль у цьому належить інституту виконавчого провадження.

    Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) — це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом.

    Примусове виконання рішень в Україні, згідно зі ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», покладається на державну виконавчу службу, завданням якої є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Виконання рішень, перелік яких установлено законом, покладається на державних виконавців, визначених Законом України «Про державну виконавчу службу». Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

    Державна виконавча служба України (ДВС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів.

    ДВС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра юстиції України. Серед нормативних актів, які закладають правові основи організації і діяльності ДВС України, слід назвати закони України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р. та «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р., а також Положення про Державну виконавчу службу України, затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 385/2011.

    Стаття 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» закріплює, що органами державної виконавчої служби є: а) Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; б) управління державної виконавчої служби головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; в) районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

    Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції є юридичними особами, мають відповідні рахунки в органах Державного казначейства України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих із боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках, гербову печатку.

    Відповідно до закону державними виконавцями є такі посадові особи: начальник відділу примусового виконання рішень, заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, начальники відділів примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, їх заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці відділів примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, заступник начальника районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного управління юстиції — начальник відділу державної виконавчої служби, заступник начальника, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного відділу державної виконавчої служби відповідного управління юстиції.

    Безпосереднє виконання підвідомчих органам державної виконавчої служби рішень судів та інших органів покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районних у містах, міськрайонних відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

    Державні виконавці є державними службовцями. їм видається службове посвідчення встановленого зразка. Під час виконання службових обов’язків вони носять формений одяг, зразок якого затверджується Міністерством юстиції України. Вони користуються правами і виконують обов’язки, передбачені законом. При цьому працівники органу державної виконавчої служби зобов’язані сумлінно виконувати службові обов’язки, не допускати у своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.

    Загальні вимоги, яким має відповідати особа, яка бажає стати державним виконавцем, установлені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про державну виконавчу службу»: ним може бути громадянин України, який має юридичну освіту, володіє державною мовою і здатний за своїми особистими і діловими якостями виконувати покладені на нього обов’язки. Разом із тим Закон передбачає також додаткові вимоги до державних виконавців відповідного рівня й керівників певних підрозділів, які включають: необхідність постійного проживання на території України не менш як п’ять років, наявність вищої юридичної освіти і стажу юридичної роботи не менш як три роки.

    Директором Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, його заступником, заступником начальника головного управління юстиції — начальником управління державної виконавчої служби, його заступником призначається громадянин, який постійно проживає на території України не менш як п’ять років, має вищу юридичну освіту і стаж юридичної роботи не менше п’яти років, з яких не менш як три роки в органах державної виконавчої служби.

    Не можуть бути призначеними на посаду державного виконавця особи, відносно яких існують обмеження, передбачені Законом України «Про державну службу» (недієздатність, наявність судимості, притягнення до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення тощо).

    Особа, яка вперше призначається на посаду державного виконавця, обов’язково проходить стажування протягом не менш як двох місяців. Порядок проходження стажування визначається Міністерством юстиції України.

    Правовий статус працівників державної виконавчої служби визначено в ст. 6 Закону України «Про державну виконавчу службу» в загальному вигляді, а його конкретизація міститься у статтях 11-14 цього Закону, статтях 5 і 6 Закону України «Про виконавче провадження».

    Стаття 5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює обов’язковість вимог державних виконавців. Так, вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов’язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом. Ці норми логічно доповнюються положеннями ст. 14 Закону України «Про державну виконавчу службу», відповідно до якої державний виконавець перебуває під захистом закону. Держава гарантує захист здоров’я, честі, гідності, житла, майна державних виконавців та членів їхніх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій. Опір державному виконавцю, а також заподіяння тілесних ушкоджень, образа, погроза, інші насильницькі дії стосовно державного виконавця, членів його сім’ї, а також знищення їхнього майна у зв’язку з виконанням державним виконавцем своїх службових обов’язків тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.

    Відповідно до ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, установленому цим Законом.

    Особливості відповідальності державних виконавців установлюються ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу». Так, державні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність у порядку, установленому законом. У разі вчинення державним виконавцем під час виконання службових обов’язків діяння, що має ознаки злочину чи адміністративного правопорушення, він підлягає кримінальній чи адміністративній відповідальності у порядку, установленому законом. Шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

    pidruchniki.com

    Здійснення контролю за законністю виконавчого провадження

    Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів та інших органів відповідно до законів України.

    Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі — рішень), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України „Про виконавче провадження».

    Статтею 10 Закону України «Про державну виконавчу службу» визначено організаційні засади контролю за діяльністю державних виконавців, зокрема, контроль за діяльністю державних виконавців здійснюють Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі — через відповідні відділи державної виконавчої служби.

    Необхідно зазначити, що сутність контролю за діяльністю державних виконавців полягає у спостереженні та перевірці їх діяльності відповідно до законодавчо визначених вимог, а також у запобіганні та виправленні можливих помилок і неправомірних дій, що перешкоджають такій діяльності.

    Предметом контролю за діяльністю державних виконавців є законність, повнота і своєчасність виконання рішень.

    Так, відповідно до статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» контроль за своєчасністю, правильністю, повнотою виконання рішень державним виконавцем здійснює начальник відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, та керівник вищестоящого органу.

    Керівник органу державної виконавчої служби при здійсненні контролю за діями державного виконавця під час виконання рішень, якщо вони суперечать вимогам Закону, вправі своєю постановою скасувати постанову, акт, інший процесуальний документ, винесений державним виконавцем у виконавчому провадженні або зобов’язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, передбаченому цим Законом.

    Частина третя статті 8 Закону визначає органи, які наділені правом здійснення контролю за законністю виконавчого провадження та фактично дублює положення статті 10 Закону України «Про державну виконавчу службу».

    Разом з цим, слід зазначити, що Законом чітко визначено коло осіб, які мають право перевірити законність виконавчого провадження, зокрема, відповідно до статті 8 1 Закону таке право мають:

    • директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та його заступники — виконавче провадження, що знаходиться на виконанні у будь-якому структурному підрозділі органів державної виконавчої служби;
    • начальники відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, їх заступники — виконавче провадження, що знаходиться на виконанні підрозділів примусового виконання рішень цих відділів державної виконавчої служби та районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділах державної виконавчої служби, що підпорядковані зазначеним управлінням юстиції.
    • Посадові особи, зазначені у статті 8 1 цього Закону, вправі витребувати виконавче провадження з відповідного органу державної виконавчої служби для його перевірки.

      Перевірка законності виконавчого провадження (стаття 83 Закону) вищезазначеними посадовими особами може проводитись:

      • за дорученням вищестоящої посадової особи;
      • з власної ініціативи;
      • під час розгляду скарги на постанову начальника підпорядкованого органу державної виконавчої служби, винесеної за результатами розгляду скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця, інших посадових осіб державної виконавчої служби.

      На час перевірки виконавче провадження може бути зупинено посадовою особою, яка його витребувала, про що зазначається у постанові.

      Необхідно звернути увагу, що матеріали по завершених виконавчих провадженнях можуть підлягати витребуванню у разі:

      • надходження у порядку та строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», скарги на постанову начальника підпорядкованого органу державної виконавчої служби, винесеної за результатами розгляду скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця, інших посадових осіб державної виконавчої служби;
      • оскарження у порядку та строки, встановлені вказаним Законом, постанов державного виконавця про закінчення виконавчого провадження чи повернення виконавчого документа;
      • оскарження у порядку та строк, встановлені зазначеним Законом, постанов про проведення перевірки, витребування та результати перевірки виконавчих проваджень.
      • Про проведення перевірки виконавчого провадження та його витребування відповідною посадовою особою виноситься вмотивована постанова (стаття 8 2 Закону). У такій постанові мають зазначатися обставини, що зумовили проведення перевірки та витребування виконавчого провадження, визначаються посадові особи, на яких покладається обов’язок направлення даного виконавчого провадження до органу державної виконавчої служби, що здійснюватиме його перевірку, строки його направлення та чи підлягає воно зупиненню на строк проведення перевірки, порядок оскарження даної постанови.

        Перевірка законності виконавчого провадження проводиться протягом 10 робочих днів, а зведеного виконавчого провадження – протягом 15 робочих днів, після надходження витребуваного виконавчого провадження (частина друга статті 8 3 Закону).

        Про результати перевірки виконавчого провадження посадовою особою, яка його витребувала, виноситься постанова, що є обов’язковою для виконання державними виконавцями та підлеглими посадовими особами державної виконавчої служби.

        У такій постанові мають зазначатися: підстави здійснення перевірки даного виконавчого провадження; в мотивувальній частині – коротко зміст проведених виконавчих дій та їх відповідність вимогам чинного законодавства; в резолютивній частині надається висновок з урахуванням вимог чинного законодавства щодо дій державного виконавця у виконавчому провадженні; визначається особу, яку зобов’язано вжити заходів щодо усунення порушень законодавства (у разі їх виявлення); особу, на яку покладено здійснення контролю за виконанням цієї постанови; встановлюється строк виконання даної постанови; інша необхідна інформація; коло осіб, яким надсилаються копії постанови та порядок її оскарження.

        У постанові про результати перевірки виконавчого провадження за скаргою на постанову начальника підпорядкованого органу державної виконавчої служби, винесеної за результатами розгляду скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця, інших посадових осіб державної виконавчої служби чи при оскарженні постанови про проведення перевірки, витребування та результати перевірки виконавчого провадження зазначається: в мотивувальній частині – правові висновки оскаржуваної постанови з урахуванням вимог чинного законодавства; в резолютивній частині – підлягає скарга задоволенню чи ні; у разі задоволення скарги вирішується питання про скасування оскаржуваної постанови; визначається особу, яку зобов’язано вжити заходів щодо усунення виявлених недоліків; особа, на яку покладено здійснення контролю за виконанням цієї постанови; встановлюється строк виконання даної постанови; інша необхідна інформація; коло осіб, яким надсилаються копії постанови та порядок її оскарження.

        Відповідно до частини п’ятої статті 8 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про перевірку чи результати перевірки виконавчого провадження може бути оскаржена до вищестоящої особи органів державної виконавчої служби або до суду.

        Щодо контрольних функцій у виконавчому провадженні органів прокуратури, то необхідно зазначити наступне. Органи прокуратури згідно статті 121 Конституції України здійснюють специфічні контрольні функції у формі нагляду. При виявленні у процесі нагляду порушень законодавства прокурор реагує на них шляхом видання актів прокурорського реагування у формі протесту, припису, подання та постанови.

        Перехідними положеннями Конституції України зазначено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства — до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

        Варто звернути увагу на те, що нова редакція статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» та доповнений Закон статтями 81 – 83 реалізують вимоги Перехідних положень Конституції України, зокрема діяльність державного органу щодо контролю за додержанням законів, а саме: встановлюється контроль за законністю виконавчого провадження, визначаються посадові особи, які мають право проводити перевірку виконавчого провадження, його витребування, а також визначена процедура перевірки виконавчого провадження.

        Крім того, чітко встановлено, що забороняється втручання інших державних або недержавних органів та їх посадових осіб у виконавче провадження, крім випадків, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

        Разом з цим, відповідно до статті 121 Конституції України прокуратура здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах. Державна виконавча служба здійснює виконання вироків у кримінальних справах в частині майнових стягнень. Статтею 21 Кримінально-виконавчого кодексу України прямо закріплено право органів прокуратури проводити перевірки в частині конфіскації та виконання штрафів органами державної виконавчої служби.

        У всіх випадках необхідно мати на увазі, що відповідно до статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» виїмка чи вилучення виконавчого документа чи виконавчого провадження здійснюється лише за рішенням суду.

        Незаконне втручання в діяльність державного виконавця (стаття 14 Закону України «Про державну виконавчу службу») по виконанню рішень та інших дій, які перешкоджають виконанню покладених на нього обов’язків, тягнуть за собою кримінальну, адміністративну чи іншу встановлену законом відповідальність.

        І нарешті – судовий контроль, сутність якого полягає у використанні судом своїх повноважень у випадку встановлення факту здійснення незаконної, необґрунтованої або несправедливої дії для поновлення законних прав та інтересів. Згідно статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

        Відповідно до статті 85 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні передбачених цим Законом дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до суду.

        Скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника відділу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ. Скарги по виконанню інших рішень подаються до суду за місцем знаходження відповідного відділу державної виконавчої служби, крім скарг на дії (бездіяльність) державних виконавців та посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, які подаються до апеляційного суду за місцем знаходження відповідного органу державної виконавчої служби.

        Крім того, Законом України «Про виконавче провадження» визначено можливість судового оскарження процесуальних дій державних виконавців, зокрема, до суду може бути оскаржено постанови державного виконавця: про відкриття виконавчого провадження (стаття 18 Закону); про відмову у відкритті виконавчого провадження (стаття 26 Закону); про відкладення провадження виконавчих дій (стаття 32 Закону); про зупинення виконавчого провадження або поновлення виконавчого провадження (стаття 36 Закону); про закінчення виконавчого провадження (стаття 37 Закону); про повернення виконавчого документа (стаття 40 Закону); постанову про повернення виконавчого документа до суду, що його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ та прийняття цієї апеляційної скарги до розгляду (стаття 401 Закону); про відмову у розшуку майна боржника та про стягнення витрат, пов’язаних з розшуком (стаття 42 Закону); про стягнення з боржника витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій (стаття 45 Закону); про стягнення виконавчого збору (стаття 46 Закону); про арешт коштів чи майна боржника (стаття 55 Закону); оцінку майна боржника (стаття 57 Закону) тощо.

        З огляду на вищевикладене, Законом України «Про виконавче провадження» забезпечено різновекторне здійснення контролю за законністю виконавчого провадження.

        Заступник Міністра юстиції України
        М.М. Щупеня

        Заступник директора Департаменту
        державної виконавчої служби
        Міністерства юстиції України
        Б.Я. Бачук

        Головний спеціаліст Департаменту
        державної виконавчої служби
        Міністерства юстиції України
        О.П. Ботезат

    Смотрите так же:

    • О юрисдикционных иммунитетах государств и их собственности Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН от 2 декабря 2004 г. N 59/38 "Конвенция ООН о юрисдикционных иммунитетах государств и их собственности" Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН от 2 декабря 2004 г. N 59/38"Конвенция ООН о юрисдикционных […]
    • Закон о бронирование Федеральный закон от 26 февраля 1997 г. N 31-ФЗ "О мобилизационной подготовке и мобилизации в Российской Федерации" (с изменениями и дополнениями) Федеральный закон от 26 февраля 1997 г. N 31-ФЗ"О мобилизационной подготовке и мобилизации […]
    • Закон коренных малочисленных народов Федеральный закон от 20 июля 2000 г. N 104-ФЗ "Об общих принципах организации общин коренных малочисленных народов Севера, Сибири и Дальнего Востока Российской Федерации" (с изменениями и дополнениями) Федеральный закон от 20 июля 2000 г. […]
    • Закон свердловской области n 18-оз Закон Свердловской области от 7 июля 2004 г. N 18-ОЗ "Об особенностях регулирования земельных отношений на территории Свердловской области" Закон Свердловской области от 7 июля 2004 г. N 18-ОЗ "Об особенностях регулирования земельных […]
    • Приказом минфина от 13061995 года 49 Приказ Минфина РФ от 13 июня 1995 г. N 49 "Об утверждении методических указаний по инвентаризации имущества и финансовых обязательств" (с изменениями и дополнениями) Приказ Минфина РФ от 13 июня 1995 г. N 49"Об утверждении методических […]
    • 993 приказ мвд МЧС России ПРИКАЗ от 21 декабря 2005 г. N 993 ОБ УТВЕРЖДЕНИИ ПОЛОЖЕНИЯ ОБ ОРГАНИЗАЦИИ ОБЕСПЕЧЕНИЯ НАСЕЛЕНИЯ СРЕДСТВАМИ ИНДИВИДУАЛЬНОЙ ЗАЩИТЫ Зарегистрировано в Минюсте РФ 19 января 2006 г. N 7384 МИНИСТЕРСТВО РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ ПО […]